Спорудження цього меморіалу пам’яті розпочалося з початком діяльності на посаді голови Рівненської ОДА Віктора Матчука, який промовляв до присутніх відразу після літургії та проповіді митрополита Рівненського та Острозького Української православної церкви Київського патріархату Євсевія. До слова, він також є й священно-архімандритом Свято-Воскресенського чоловічого монастиря на Гурбах. До місця Пантеону з’їхалися делегації з Тернопільської, Львівської, Волинської областей. Від представників виконавчої влади й депутатів області та з районів на майданчику Пантеону було ніде яблуку впасти. Тут були військовий оркестр, автоматники 13-ої армії, які “струшували” поважну тишу пострілами салюту останньої шани, а також сумні родичі сотень загиблих у гурбенських ровах та яругах.

Гурби , перепоховання останків загиблих вояків УПА

      Сутність подій, історичну канву  нагадувати, мабуть, зайве. Після поранення командуючого 1-им Українським радянським фронтом генерала Миколи Ватутіна бійцями УПА та його трагічної смерті в госпіталі Києва за наказом Георгія Жукова (майбутнього маршала СРСР) – спадкоємця Ватутіна на посаді командувача Першим українським - Внутрішніми військами НКВС, військами охорони тилу, прикордонниками з відомства НКВС у кількості до 35 тисяч чоловік було проведено військово-каральну операцію на Гурбах проти майже 5 тисяч вояків УПА, половина з яких навіть не мали зброї. Наслідки були очевидними – до тисяч загиблих з обох боків. Громадяни СРСР - військовослужбовці вбивали “новоприбулих” громадян СРСР Західної України й навзаєм. Це протистояння мало ознаки громадянської війни, хоча прогресивні вітчизняні історики та світова громадськість вважають боротьбу ОУН-УПА Рухом Опору спочатку проти німців, а потім – проти радянської влади. І що б там не говорили прихильники руху ОУН-УПА та їхні затяті вороги – примирення принаймні після п’ятдесяти “з гаком” років просто потрібно зболеному східно-західно-українському народові. Ну, навчились же в Іспанії прощати франкісти республіканців і навпаки. Щоправда, та війна була класично громадянською, а щодо України суперечки з цього приводу точаться й досі. Вважаю, що годі вже суперечок, годі взаємного спаплюження. Пора прощати, якщо ми дійсно хочемо добра для України. Якщо ми щиро хочемо “Схід-Захід: разом!”, а не вставати вкотре під партійні прапори, тому що там на пропаганді “роз’єднання” дехто у Верховну Раду пхнеться. Війна триває, якщо не поховано її останнього учасника, тож тепер належить з усіма почестями усіх учасників ІІ-ї світової упокоїти, віддавши землі за християнським звичаєм. І те, що у випадку з Гурбенським Пантеоном (Меморіалом) це було зроблено напередодні празника святої Трійці – подія знакова. Можливо, ми колись покладемо кінець протистоянню “схід-захід”, “західняки-східняки”, “енкаведисти-бандерівці”, “сексоти-патріоти” та решті всього того, на чому ще й дотепер дехто “робить політику”. І якщо це не кінець “громадянської”, то, можливо, хоча б початок кінця внутрішньо національного протистояння?! Тоді приємно, що відбувається це саме на Рівненщині. 

Олег ТИЩЕНКО