Двохповерхова будівля з природного каменю. З середини оздоблена деревом. На першому поверсі розміщена вітальня, на другому спальня, в цоколі кухня, котельна, душ та туалет, є холодильник. Одночасно можна розмістити 8 осіб. Територія біля 6 га огороджена сіткою. Для  невибагливих туристів, які бажають відпочинку ближче до природи без особливого комфорту є можливість поставити палатки або автомобілі. Душ та туалет на вулиці.

Торф'яні субстрати для аматорів та професіоналів

 Мозаїка в архітектурі і дизайні

    Сторінка Facebook

Романчук О.М. Нарис з  історії с. Кудрин колишнього  Острозького (Здолбунівського) повіту

      У південній частині Рівненської області вузькою смугою по територіях Дубнівського, Здолбунівського та Острозького районів височать зарослі мішаним лісом невисокі Кременецькі гори. Північні схили Кременецьких гір круті та ерозійно розчленовані. Геологічну основу складають крейдові відклади туронського ярусу верхньокрейдового періоду. Вершини перекриті неогеновими вапняками, подекуди лесовими суглинками четвертинного періоду.

        До другої світової війни в Мізоцькому  (тепер Здолбунівському) районі із заходу на схід тягнулася низка населених пунктів заселених поляками. Це села Гурби, Камінці (Камінна Гора),  Кудрин, Камики, Хинівка, хутори Старі Будки, Нові Будки,  Вільхава. Всі вони були розміщені на вершинах і схилах Кременецьких гір. Природні умови Кременецьких гір з густими лісами приваблювали колоністів з Польщі. Зокрема, на Волині їх не відлякувала низька родючість  місцевих піщаних ґрунтів, оскільки  головні заняття поляків  у минулому це ремісництво, торгівля та лісові промисли: добування  поташу, смолокурні, тартаки, а не сільське господарство.

         Олександр Цинкаловський про с. Кудрин дає скупі відомості: “Кудрин, урочище, Дубенський повіт, Будеражська волость, 40 км від Дубна. На початку ХХ ст. було там 5 домів і 32 жителів. Гута скла”.

         В роки Першої світової війни царський уряд, виділив в Кудрині земельні ділянки площею по 5 га двом інвалідам війни Миколі Петровському 1892 р.н. і Клемасу Висоцькому, які були не тутешні. Пізніше Микола Петровський одружився з місцевою дівчиною Ольгою, обзавелись господарством.

       Після радянсько-польської війни з відходом Західної України до Польщі, поселення Кудрин розрослось і до другої світової війни там уже стояло  більше 30-ти хат, зведених  вихідцями з Польщі. Село було розкидане по схилах трьох ярів, по дну яких протікали коротенькі струмки з джерельною водою.

       Хати в селі були невеликих розмірів, більша частина яких була побудована у “стовпи” – це закопані в землю дубові стовпи з пазами по боках, в які вставлялися дилі ( інакше  плахи, широкі дошки) і виводилися стіни. Такі будівлі були найдешевші, не мали кам’яних фундаментів,  а підлога була земляна. Біля хат стояли клуні для збіжжя і хліви для худоби. Колодязів в селі не копали, а воду брали  з джерельних криничок, з струмків. Возили бочками. Єдина криниця глибиною 40 м була викопана у 1935 р. на подвір’ї Віктора Войцехівського.

        Населення Кудрина було в основній масі малоземельне. У кожного господаря крім орної землі був клаптик грабово-дубового лісу. Сінокосів не було. Рідко в якому дворі був один або два коні. Держали по одній-дві корові, свині. Худобу випасали по лісах, а зимою кормили соломою, січкою. Сінокосів в лісових урочищах не було.

       Чоловіче населення села працювало більшу половину року на вирубках лісу, тесанні клепки  та лісоматеріалів. Раніше тут займалися промисловою заготовкою поташу, про що свідчать назви двох хуторів – “Будки”.

         Для навчання дітей з навколишніх населених пунктів в Кудрині була побудована чотирикласна школа. Школа була двоповерхова, дерев’яна, крита оцинкованою бляхою. Навчання проводилося у двох кімнатах на першому поверсі. В одній класній кімнаті займались учні 1-2 класів, а в другій – 3-4. На другому поверсі була учительська і дві житлові кімнати для вчителів. Поряд з школою була джерельна криничка глибиною на два круги, звідки вода по трубі самотоком подавалась на другий поверх школи. В школу діти ходили із сусідських сіл Гурби, Камінці, хуторів Старі Будки, Нові Будки, Вільхава. За партами кожного навчального року сиділо до 60 дітей. В різні роки в Кудрині учителювали Зеляж, Шеяк, подружжя Скибінських.

       З села Новородчиці в школу приїжджав ксьондз і читав уроки по релігії. Такі ж уроки проводив православний піп із сусіднього села Переморівка. Два рази на тиждень він зустрічався з учнями із українських сімей. Таких учнів в школі було сім-вісім із сіл Камінці, Кудрин, хутора Вільхава.

     Релігійні потреби польське населення відправляло в костелі с. Новородчиці.  До костела ходили пішки, їздили підводами. Православні з Кудрина ходили в церкву святої Покрови села Переморівка. Своїх покійників поляки  возили хоронити в с. Новородчиці.

        Околиці села Кудрин неодноразово заселялися ще за часів пізнього палеоліту (11-8 тис. років тому), в добу бронзи, раннього заліза. Про це свідчать археологічні знахідки цих культур зібрані автором (Романчук О.М. ) в кінці 1960 років. Дані об’єкти були перевірені у 2006 році.

             Околиці Кудрина протягом двох останніх тисячоліть епізодично були промисловим мікрорегіоном. Тут із болотної руди добували залізо, про що свідчать розсипи шлаку на берегах струмків. З вапняку, який виходить на поверхню на схилах глибоких ярів, добували будівельний камінь, вирубували жорнові камені. В сусідньому урочищі Пекло протягом декількох століть підземним способом добували заготовки жорнових каменів до ручних млинків, водяних та вітрових млинів. Підземний видобуток жорнових каменів припинився в урочищі Пекло в кінці ХІХ, на початку ХХ століття. В роки Другої світової війни німці заборонили населенню молоти зерно в млинах. Серед населення масово стали поширюватися ручні млинки. Жорнові камені до них знову почали вирубувати з вапняку поблизу Кудрина.

           Єврейка Береш із сусіднього села Переморівка (тепер Тернопільська область) в Кудрині звела три печі в яких наймані робітники випалювали вапно. Вапняк не добували в кар’єрах, а збирали на схилах ярів. Проіснував цей промисел в селі до початку колективізації, яка розпочалася на початку 1950-х років.

         В околицях Кудрина на дні ярів залягають поклади чистих кварцових пісків. На базі цих пісків, вапняку, дешевих дров в ХІХ ст. було налагоджене виробництво посуду з гутного кольорового скла. Проіснував цей промисел до початку ХХ століття.

         Багато чоловіків в Кудрині займалися різними ремеслами. Але, на жаль, з плином часу загубилися імена багатьох майстрів. В селі було 4 кузні, де ковалі робили вози, плуги, борони, різні знаряддя та хатні речі. Деревне вугілля ковалі випалювали самі. Кузні були дерев’яні, криті дошками і мали по одному горнові,  вимурованому з вапняку. Самим найкваліфікованішим ковалем села був Денефнер Франтішек. П’ять майстрів займались бондарством - це Денефер, Висоцький Юліан, Петровський Микола, 1892 р.н., Альбін, Франтішек. Свої вироби бондарі  розпродували на базарі в містечку Мізоч, рідше возили в  Шумськ. Два брати Сінковські столярували, Микола Петровський крім бондарки стельмахував - виготовляв до возів колеса.

         Навколо Кудрина на місці вирубаних старих лісів були поля, на яких сіяли жито, гречку, ячмінь, а хто мав коні, то овес. Пшениці не сіяли, бо вона на бідних піщано-кам’янистих ґрунтах не родила. Жито давало хороші  врожаї. Картоплю садили мало, бо не було чим   вдобрювати  землю – мало  держали худоби. Зерно возили молоти в села Мости,  Переморівку, де були водяні млини. З олійних культур сіяли ріпак і  ллянку, а з волокнистих – коноплі.  Жінки з конопель сукали нитки. Полотно із своїх ниток давали ткати ткачам із сіл Андрушівка, Теремне.  Коловоротки для сукання ниток купляли в сусідньому селі Камінці в Ожеховських. Багато таких майстрів було в польському селі Гурби. В ті часи у кожній сільській хаті стояв коловороток за яким працювала жінка і все сільське населення ходило в полотняному одязі.

      В кожному господарстві держали 5-10 овечок з яких стригли вовну. Баранів різали на м'ясо. З вовни сукали нитки, ткали сукно з якого шили спідниці і штани. Вовну здавали в містечку Мізоч ткачам, які з неї “били” сукно і шили “куцаки” (піджаки).

       У деяких жителів Кудрина були пасіки. Наприклад, Микола Петровський мав пасіку з  27 бджолосімей.

       В селі була невеличка лавка, яку держав Ястремський. Гончарну посуду в Кудрин привозили гончарі з с. Вілія. Гміна до якої належав населений пункт Кудрин знаходилася в с. Будераж. Солтисом в селі був Віктор Войцехівський.

       Бідне польське село Кудрин жило своїм розміреним життям спокійно до вересня 1939 року. Після німецько-польської війни і приходу “перших совєтів” життя в селі зазнало значних  змін. З окупацією України німцями у 1942 році частина юнаків і дівчат були вивезені на роботу до Німеччини. В роки війни у масивах Гурбенських лісів з’явилися загони УПА, проходили з’єднання радянських партизан, загонів Армії Крайової. В школі с. Кудрин був розміщений госпіталь українських повстанців. Каральні загони окупантів здійснювали набіги на навколишні села. Ось витяг із інформаційного звіту ОУН за листопад 1943 року: “5.11.43 р. В с.с. Мости, Бущу і Кудрин  Мізоцького р-ну приїхало около 200 осіб козаків (кавалерії),  переодягнаних в мадярську уніформу. Зі Здолбунова на фірманках прибуло 100 осіб німців та ляхів. В співділанні з трьома літаками спалили: до решти с. Мости,  Бущу,  Бущанські футорі.  Шпиталь в Кудрині здемольовано та спалено коло Гурб скирти збіжжя.  Жертв в людях: на футорі  Петриковщині – 6 осіб, в тому числі трьох азербайджан, на Гурбах одного стрільця та одного селянина, в шпиталі двох тяжко ранених, всіх разом 10 осіб. О год. 18-тій повернули назад до Мізоча”.

       В 1943 р. в лісах поблизу с. Теремне стояв радянський партизанський загін під командуванням А.З.  Одухи.  з'єднання А. Одухи припускалося багатьох помилок у партизанській боротьбі (розбої і грабежі місцевого населення, військові сутички з куренями українських націоналістів).  Багато молодих поляків з Кудрина поступили бійцями в цей загін. В липні цей загін був оточений куренями УПА і після тьохденних боїв прорвався на схід. Після цих подій командуванням загонів УПА жителям Кудрина був поставлений ультиматум, щоб вони покинули село. За невиконання розпорядження грозили спалити село, а всіх мешканців розстріляти. 

       Село покинули всі жителі і перебралися в міста Мізоч, Здолбунів, де були сильні окупаційні гарнізони. З собою забрали худобу, сільськогосподарський реманент. Пізніше деякі сім’ї  вночі верталися в Кудрин і засівали свої ниви житом, садили картоплю.

       Виїжджати з села відмовилися лише брати Сінковські.  Їх було троє і всі не жонаті. Юлько помер від інсульту перед війною. Вітолька з Франеком вивели за село, говорять, що мародери, дали лопату і ті викопали собі могилу. Більш жертв серед польського населення не було.

       З 1941 року в покинутих підземних штольнях в урочищі  Пекло перераховувалися сім’ї євреїв. Це купець Шейман з жінкою із Здолбунова, Гершко і Нецько з м. Дубно і Микола з сестрою. По ночах вони ходили на незібрані поля поляків, де копали картоплю і зривали колоски. Перетирали колоски в долонях, мололи вночі на жорнах і давали дружині Миколи Петровського муку, а та пекла їм хліб. Раз на тиждень вони закривали вікна хати, розпалювали піч і варили їсти. Так вони пересиділи в печерах до приходу радянських військ.

        Після спалення сіл Мости і Буща частина будинків в Кудрині була розібрана і перевезена в села Бущу, Мости. Деякі хати були спалені підлітками заради забави. Від села залишилося тільки три хати з українськими сім’ями.

      На початку 1944 року в Гурбенських лісах сконцентрувалися великі сили загонів УПА. Перед приходом радянських військ українське населення з Кудрина втекло в Гурби до вояків УПА, але вони повернули всіх назад, щоб запобігти жертвам під час боїв. Радянське командування кинуло проти повстанців декілька дивізій НКВД, танки, авіацію. Бої тривали декілька днів. Госпіталь в Кудрині бомбардували з “кукурузника” (По-2), але жодна із бомб не влучила в школу. Під час бомбардування загинула лікар Оксана Цибульська-Захаревич, яка втекла з Острога від німців і лікувала в Кудрині поранених повстанців. Убиту жінку Яків Мельничук із села Андрушівка поклав на воза і завіз в село Андрушівку, де вона була похоронена на кладовищі. Пізніше приміщення госпіталю було розібране і перевезене в с. Бущу.

         В 1944 році загинув місцевий житель Войцехівський Віктор Миколайович 1881 р.н., якого радянські солдати забрали з хати і повели в ліс, щоб він показав де знаходяться криївки вояків УПА. Жодної криївки він не видав і за це поплатився життям.

       Після війни землі навколо Кудрина були приєднані до села Півче де був організований колгосп ім. Сталіна. Частина орних земель засівалася зерновими культурами, а інша служила випасом для громадської худоби. Поблизу хат звели літній табір для утримування великої рогатої худоби. Звели вівчарню де протягом декількох років утримували овець. Пасли, доглядали і сторожували худобу місцеві жителі.

        На початку 1960-х років в Кудрині побудували лісовий кордон для лісника. Перший в нього поселився лісник Гук Микола з хутора Вільхава. 

          В 1962 році Федір Петровський побудував в Кудрині поблизу старої батьківської хати нову. Навколишні поля поступово стали засаджувати сосновим лісом. Сьогодні на місці села, полів ростуть молоді сосни, а там, де були хати,  стоять старі яблуні, кущі бузку і лише  ці дерева  нагадують, що тут колись жили люди.

        Весною 2006 року автор (Романчук  О.М.)  обстежував цей населений пункт. Чотири хати стоять порожні і лише в одній  самотньо доживає свій вік останній житель Кудрина Федір Миколайович Петровський, 1936 р.н.

Література 

1.В.І. Мельник, Р.І. Савчук, В.М. Баточенко. Рослинний покрив Острозької долини та його охорона // Вісник Нетішинського краєзнавчого музею І. 2002.– С. 103.

2.Готфрид Оссовський. Геологическо-геогностический очеркъ Волынской губернии. (Труды Волынского Статистического Комитета на 1867 г.). Житомиръ. 1867. – С. 176-177.

3.Олександр Цинкаловський. Стара Волинь і Волинське Полісся. Т.І. 1984. Вінніпег. Канада. – С. 582.

4.Спогади жителя Кудрина Петровського Федора Миколайовича, 1936 р.н. Записані 2 липня, 18 липня 2006 р. Архів Романчука О.М.

5.Спогади уроженки с. Кудрин Нечипорук (дівоче Войцехівська) Марії Вікторівни, 1924 р.н. мешканки с. Переморівка Шумського району Тернопільської області. Записані 18 липня 2006 р. Архів Романчука О.М.

6.Спогади Киричук Ганни Григорівни, 1920 р.н., мешканки с. Переморівка  Шумського району Тернопільської області. Записані 18 липня 2006 р. Архів Романчука О.М.

7.Романчук О. З історії с. Кудрин кол. Острозького (Здолбунівського) повіту. http://istvolyn.info/index.php?option=com_content&view=article&id=920:---------&catid=15