Командир «Ясен» згодом пригадував: «Треба було прийняти бій. 24.ІV. ніччю розіслав я накази командирам куренів (год. 1 ночі). У третій годині почато займати становища, копати окопи, окопувати гармати. Першого і найважчого удару сподівався я з східно-південної сторони, на відтинку Мости-Будки-Хинівка-Гурби, який зайняв командир Сторчан; відтинок Гурби - Майдан зайняв Мамай; відтинок Обгів – Мощаниця - Святе зайняв командир Докс; відтинок, що лучив Сторчана і Докса, зайняв командир Яструб з куреня командира Лиха. Командир Залізняк з двома сотнями зайняв другу лінію на відтинку Сторчана. О третій годині ішов я провіряти боєві становища і зустрів к-ра Романа (Енея) і Черника, поінформував їх про ситуацію і розположення наших становищ. Від них довідався я, що спроба пройти за ворожі розташування новозмобілізованим без зброї не вдалася, їх було 500 чол. Плюс 200-300 чол. цивільного населення з худобою і підводами, які шукали тут захисту. Медсестри чомусь зі всіх сторін позвозили ранених (до 100 чол.), що потребувало спец. охорони. Крім моїх відділів ще 2 боєвих курені командира Гриця (Черника), курінь Довбенка і Бувалого, які відпочивали після вчорашніх боїв. Переглядаючи боєві становища, стрінув я командира Кропиву, зголосив йому про розположення, він передав мені сотні Андрія, Панька та чоту Чорногори, яких примістив я зі східної сторони в лісі та поручив вдержувати зв’язок між командиром Доксом і Мамаєм. З півдня біля Гурбів і Тартаку розположився почет командира Романа (Енея) – під орудою командира Гармаша. Всіх новозмобілізованих і цивільне населення відіслав я в сторону заходу - вглиб лісу, куди відтягнув і табори. Одну чоту з куреня Мамая під проводом Ярошенка вислав я на засідку в Майданські болота з ціллю вдарити по тилу ворога, що він виконав.

Курінний УПА «Великан» так описав події того ранку: «Ще досвітком всі відділи були на оборонних становищах і лежали у виритих власними руками окопах. Курінь командира “Мамая” (сюди входив мій відділ) зайняв оборонну лінію зі сторони Гурбенського тартаку до гори Балярня. Моя сотня прикривала лівий фланг від Гурбенського тартаку та понад майданським болотом. Як тільки почало світати, в східному напрямку нашої лінії розгорівся запеклий бій. Від торохкотіння, розриву гранат і гарматних стрілен та мін не було чути людського голосу. - Це б’ється курінь “Сторчана”, - говорили між собою повстанці. На відтинку моєї сотні ворог кілька разів пробував наступати, але невеликими групами. Кожний наступ був відбитий без власних втрат. По заході сонця взяв мороз. Повстанці розклали в долинках вогонь, щоб трохи погрітись. Ніч пройшла тільки на обосторонній  перестрілці. 24 квітня, ще не зійшло сонце, як знову розпочався кривавий бій. Ворог усією своєю армією натискав... У полудень зі всіх відділів відійшли “петееріщи-ки” (ті, що мали ПТР - протитанкові кріси) до курінного командира “Сторчана”, бо ворог розпочав наступ на цьому відтинку більшим з’єднанням танків.

Бій під Гурбами. Мапа.

Заревіли різними голосами большевицькі танки, а в повітрі появились розвідувальні літаки і почали скидати на наші становища бомби. У розгарі запеклої боротьби було знищено кільканадцять ворожих танків і відбито ряд ворожих атак. Повстанці бились як леви. Кидалися з в’язками гранат під ворожі танки, влучним вогнем косили лави ворога...

Командир «Ясен» підтверджує:

«Біля 4-ої години ворог почав обстрілювати відтинок Сторчана з гармат і мінометів. Наші мовчали до того часу, коли ворог зблизився на віддаль 100-200 м. Тоді відізвалися наші кулемети, гранатомети і 4 гармати. Перший наступ було відбито. Ворог почав панічно втікати, кому пощастило вирватися цілим з цієї лінії. Загинув тут один полковник, герой фін.(ського) фронту. Другий наступ почав ворог після короткої перерви і на всіх уже відтинках, підсилений танками. Відтинок командира Яструба заломився і панічно відступив, не повідомивши “сторчанівців”…

Павло Ступак, який був у сотні “Грома” куреня “Яструба”, описує цей момент так: “Вранці наша сотня зайняла оборону… О 10-ій годині на нас почали наступати … ми прийняли бій, але не витримали натиску і розбіглися хто куди. Я і мої товариші кинули в цей момент гвинтівки і побігли в глибину лісу… Рухаючись лісом, ми натрапили на інший курінь і приєднались до нього неозброєними. Тут не було нашого сотенного і нас ніхто не знав, тому ми так і ходили неозброєні по лісу. Потім всіх неозброєних відокремили, приїхав “Яструб” і сказав: “Залишайтесь тут, а ми прорвемося на Полісся”…

      Дамо слово знову командиру «Ясену»: “За “яструбцями” пішли відділи Залізняка - запасна лінія Сторчана. Ворог окружив курінь Сторчана, але наступ цей було відбито і переведено контрнаступ. Три сотні забрали гармати командира Вира (Докс, Кожух) і прорвалися, а біля 60 повстанців і командира Сторчана окружено (біля 10 год.). Так про це написав повстанський командир під псевдонімом «майор Косенко»:

       «Ворог, впершись в другу лінію, пішов на оточення сторчанівців. Сторчанівці, які тільки що відбили чергову атаку, кинулись в контрнаступ, щоб попередити прорив. Падають жертви, життя кожного бійця в небезпеці, але ніхто про своє життя не думає і, з презирством дивлячись смерті в вічі, кожний думає одне - "не датись в оточення, за всяку ціну ліквідувати прорив''. Бій розгорається, переходячи в рукопашну битву. Бійці б’ються, як льви. В рукопашній різанині гине командир Ігор і 20 кращих бійців. Командир Сторчан тяжко ранений. Його підхоплюють улюбленці-бійці і прориваються.

      Та незабаром ворог знову замикає кільце, яке вже жодні зусилля не дають можливості прорвати. Командир Булка і 40 бійців - в кліці смерті. Вони, сторчанівці, бачать, що прорватись вже неможливо і рішають якнайдовше відтягувати сили ворога на себе, щоб друга лінія мала час зорієнтуватись в ситуації і стати до бою, рішають битись до загину і своєю кров’ю перегородити шлях ворогові до наших позицій.

     І почалась нерівна боротьба, На крики ворога "здавайся, Бандера'' сторчанівці, горючи бажанням якнайдорожче віддати своє життя, відкрили ще інтенсивніший вогонь по ворогові, цей вогонь з кожною хвилиною кладе все нові і нові покоси ворожого трупу. Ворог кидається то в один бій, то в другий, але вогонь сторчанівців не дає можливості прорвати своїх становищ. Вслухаючись в гру наших кулеметів, командир Булка помітив, що один наш кулемет раптом замовк. З фінкою кидається він рятувати положення, але ворожа куля влучає його в груди ... і він падає мертвий. За ним падають бійці Бляха, Богун, кулеметчик Груша, Морозенко. На місце Булки стає чотар Шраменко. Він бігає з правого крила на ліве... Жертви все більшають... На лівому крилі падає славна трійка чернігівців. Кулеметчик Десна покотився в рів, його заступив амуніційний Сміливий. Незабаром і цей падає - ворожа куля в груди перериває молоде життя. Кулеметчик Кубанець мститься за друзів... Стріли рідшають, кулемети стихають - сторчанівцям нехватає набоїв. Але живими наші бійці не здаються, з криком "Слава'' розривають себе гранатами. І тільки час-від-часу "Кольт" в руках чотаря Шраменка ще стріляє, але йому бракує набоїв. Шраменко виймає пістоль. Вбиває двох ворогів з пістоля, а потім наставляє його собі до голови і з криком "Слава"  вмирає.  Ще чути крики "Слава'',  вибухи гранат - сторчанівці прощаються з життям, але потім і їх не чути... І тільки покоси  ворожого трупу і  понівечені  гранатами або ворожим мордуванням тіла наших героїв говорили, що боротьба закінчена.

Брати Расіки з Івачкова. Всі загинули в бою.

     Так своїми трупами славні сторчанівці перегородили ворогові дорогу, не відступивши ні кроку назад. Згинули, як герої повні посвяти Справі, віддавши все, навіть життя на користь Революції. Їхнє геройство, посвята, погорда смертю викликає в нас почуття гордості і бажання бути такими, як, вони - сторчанівці. Так закінчився другий великій наступ ворога».

«Тож оточені сторчанівці боролися до 14 год. по полудні і загинули по-геройськи. Кого не попала ворожа куля чи граната - самі дострілювались. Тут загинув курінний Сторчан, сотенний Булка, заступник сотника Ігор, чотовий Шраменко, чотовий Корнієць. Ніхто не здався живим. Один падав, другий брав кулемета та стріляв. Кількаразові спроби ворожого наступу були відбиті, та в кінці забракло набоїв (про це розказував очевидець - дядько, що йому вдалося втекти). За цей час поставив я другу оборонну лінію, якої вже не зломили навіть ворожі танки. Щоб забезпечити південну сторону, перекинув я сотенного Андрія з північно-західної сторони на південь, на Гурбенську гору (год. 11). Які геройськи держалися до 18 год., коли большевикам удалося висунути їх танками зі свого становища. Тут оборонні становища скріпили командири Довбенко, Бувалий, Балабан. В цей же час, коли окружені “сторчанівці” боролися, я підготовляв контрнаступ з півночі, що мав виконати курінь Докса, але на зайняте становище командиром Доксом не було кого дати, своїх відділів не міг я зірвати зі становища, бо ворог наступав зі всіх сторін, а командира Гриця (Черника) не міг відшукати. Йому підлягали Довбенко, Бувалий, Балабан. Мусив я погодитися з судьбою. Вже за дня рішили командири Л.[еміш], Кропива, Роман (Еней) і я прорватися в Дерманський ліс. Це було доручено мені, прорив мав робити курінь Докса. Під прикриттям ночі упорядкував я відділи. Новозмобілізовані і цивільні ходили з місця на місце і скрізь зустрічалися з небезпекою... Табір - біля 50 фір з раненими - ждав на напрямування, а прорватися з ними та з цивільними неозброєними людьми було неможливо. Подав я наказ від командира Романа залишити їх у лісі, скерував беззбройних людей в західну частину, які, незважаючи на накази, вешталися з місця на місце. 24.ІV. у боях загинуло понад 60 “сторчанівців”, 20 осіб з інших відділів. Ворог втратив 800 чол. з полковником-орденоносцем (як самі подали большевики). Командир Панько, чотовий Ярошенко, чотовий Чорногора прорвалися на південь в Суразький ліс. Маршем керував уже командир Черник. Витворився хаос під час маршу (сексоти працювали), так що над ранок відділи розбилися. Командир Черник (Гриць) десь відбився від відділів. 25.IV рано добився я з відділом Мамая і Довбенка під Бущу, яку рішив я обминути і перейти в більший ліс. Курінь Довбенка, оминаючи Бущу, потягнувся, курінь Мамая мав бути черговим. В міжчасі донесла мені розвідка, що за річкою знаходиться більше двох куренів війська, що їм танки загородили дорогу. Мамая курінь і відділ Балабана зайняли становище в окопах большевиків, що були готові (пригодилися). Прийняв я бій, щоб вирвати відділи з-за річки, а командирові Довбенкові пересилаю наказ наступати зі східної сторони Бущі. Наказ він виконав. Почалася боротьба з танками - унерухомлено три. Сотенний Бурлаченко кинув в’язку гранат, дальше строчив з фінки. Відділи з малими жертвами прорвалися. Тут заслуговує на признання сотенний Бурлаченко, сотенний Байда, сотенний Ворон, які вміло керували відділами і по-геройськи билися, а також курінний Довбуш, командир Міша, командир Балабан, курінний Гірчиця та ще двох…